Іслам і влада в пострадянських країнах Центральної Азії

Тип:
Добавлен:

Іслам і влада в пострадянських країнах Центральної Азії

О.І. Кожухар

Розкриваються причини ісламського відродження і виникнення політичного ісламу в пострадянських країнах Центральної Азії, аналізуються основні напрями взаємовідносин ісламу і влади.

Ключові слова: іслам, політичний іслам, радикалізм, релігійний екстремізм, тероризм

З розпадом СРСР, на політичній карті світу зявилися пятнадцять незалежних держав, зокрема такі республіки, як Казахстан, Киргизстан, Туркменістан та Узбекистан. Проголошення незалежності центральноазіатськими країнами зумовило початок постсоціа- лістичної трансформації, розбудови нової політичної системи, створення ринкової економіки, формування національної ідеології й ідентичності. Процес становлення державності в країнах Центральної Азії за пострадянської доби відбувався за умов відродження ісламу як всеохоплюючої ідеології широких мас населення, що був спроможний заповнити ідеологічний вакуум. Сьогодні іслам у контексті загального ісламського відродження все активніше впливає на політичні процеси у світі, що наочно продемонстрували революційні події 2010-2011 рр. в арабських країнах Північної Африки, Близького Сходу і Перської затоки.

Вивчення проблем впливу ісламу на політичні та соціокультурні аспекти розвитку пострадянських країн є досить актуальним. Відродження ісламу спричинило неоднозначні наслідки в країнах Центральної Азії, а також у Криму і на півдні України, де відбуваються складні процеси, повязані з ісламським відродженням, що тільки посилює науковий інтерес до проблеми. Ісламське відродження в пострадянських країнах Центральної Азії стало зокрема предметом дослідження як українських (Д. Білозір, В. Гусаков, В. Климов, С. Кравченко та ін.), так і зарубіжних дослідників (Ш. Анікер, А. Балапанова, А. Асан, А. Белоглазов, Р. Бобохонов, Е. Каніметов, Е. Карагіяніс, А. Князев, Д. Малишева, А. Наумкін, Р. Хайдаров та ін.).

Усі центральноазіатські республіки у Конституціях проголосили себе світськими державами і намагалися відокремити релігію від держави. Іслам, таким чином, був позбавлений можливості офіційно втручатися в політичне життя суспільства. Разом з тим, керівництво держав намагалося активно його застосовувати як один з інструментів створення нової ідентичності та побудови суверенної держави. Президенти майже всіх центральноазіатських республік принесли клятву на Корані, здійснили хадж, ввели ісламські елементи в державну символіку. Так, на гербах Узбекистану і Туркменістану зображено півмісяць. Правлячі еліти визнали іслам частиною культурної спадщини та національної ідентичності, сприяли вивченню його основ, будівництву мечетей та інших культових закладів, відродженню мусульманських традицій. Відродження мало загалом комплексний характер і пройшло кілька етапів. Першому, що тривав до середини 1990-х рр., були притаманні наступні особливості: конституції центральноазіатських країн закріпили і гарантували основні права і свободи громадян, зокрема на свободу світогляду та віросповідання; порівняно ліберальне законодавство, що регламентує діяльність релігійних організацій; створення автономних духовних управлінь мусульман; сприяння органів нової влади в розробці та реалізації програм відродження ісламу, встановлення ними контактів з мусульманськими країнами; підготовка в зарубіжних центрах спеціалістів з ісламу, будівництво мечетей, відкриття духовних навчальних закладів.

Важливим напрямом ісламського відродження стало відкриття шкіл, медресе, інших закладів, де населення отримувало духовну освіту. При багатьох мечетях почали працювати постійно діючі курси для бажаючих отримати початкову духовну освіту і оволодіти арабською мовою. Середню мусульманську освіту дає навчання в медресе, значну кількість яких було відкрито в 1990-х рр., за допомогою зарубіжних ісламських держав. Так, ісламський рух Гюлем (ІРГ), що зародився в Туреччині наприкінці 70-х рр. ХХ ст., відкрив у Казахстані 29 шкіл, Туркменістані - 13, Киргизстані - 12. Навчання в таких школах - світське, викладання - англійською, турецькою і національною мовами, але основна увага приділяється моральному вихованню на засадах ісламу. В Туркменістані турецька неурядова організація ВЕС відкрила й укомплектувала літературою та кадрами вчителів більше 20 початкових і середніх шкіл, де навчалися біля 3 тис. учнів [1, 167,185-186].

Вищу духовну освіту мусульмани Центральної Азії можуть отримувати у спеціальних закладах. Так, 3 вересня 1999 р. відкрився Ташкентський ісламський інститут ім. Імама аль-Бухарі, а з 2000 р. при ньому почав працювати академічний ліцей. 2007 р. в Алмати відкрито Єгипетський університет культури. Каїрський ісламський університет «Аль-Азхар» надав найбільш підготовленим казахським студентам можливість стажування, а також почав підготовку магістрів та докторів ісламських наук [2-4].

Одночасно в країнах регіону почалося інтенсивне будівництво мечетей. Так, у Киргизії 1991 р. налічувалося 39 мечетей, 1997 р. - 160, 2000 р. - 857, а 2001 р. - уже біля 3 тис. [4]. У Туркменістані на 1995 р. діяли 30 мечетей, а 1999 р. - 223, з них 9 - у столиці країни. В Узбекистані за перші роки незалежності були відкриті близько 5 тис. мечетей [1, 78,166]. За перші 15 років, після проголошення незалежності, в Казахстані збудували більше тисячі храмів, а на 2012 р. їх тут налічувалося вже 2700 [3]. Будівництво нових мечетей здійснювалося урядами центральноазіатських країн, а також за допомоги ісламських фондів зарубіжних країн (Арабських Еміратів, Туреччини, Саудівської Аравії, Пакистану).

За перші роки незалежності в пострадянських країнах Центральної Азії істотно збільшився і випуск релігійної літератури, газет і журналів, які видають як духовні управління мусульман, так і мусульманські центри зарубіжних держав. Всі ці фактори сприяли зростанню релігійної свідомості населення центральноазіатських країн. Як показали соціологічні дослідження, в Узбекистані впродовж 1998-2000 рр. вважали себе мусульманами близько 95 % опитаних, 2001 р. - 98 %, а 2004 р. - 99 %. У Казахстані на 1995 р. мусульмани складали 40 % населення, а за переписом 2009 р. - уже майже 70 % [3; 1, 195]. У Таджикистані іслам сповідують 99 % населення. Також мусульманами вважають себе 80 % киргизів, які становлять майже 75 % населення країни [5]. Таким чином, процес відродження ісламу в центральноазіатському регіоні, за умов краху системи колишніх догм та ідеологічного вакууму, сприяв відродженню релігійної свідомості населення, інтересу до мусульманських цінностей, які сприяють вирішенню життєвих проблем і моральному оздоровленню суспільства.

З другої половини 90-х рр. ХХ ст. розпочався другий етап ісламського відродження, який характеризувався виникненням політичного ісламу, що часто називають фундаменталізмом, екстремізмом, ваххабіз- мом. Це привело до нових взаємовідносин між державою та віруючими. Політичний іслам, з нашого погляду, слід розуміти як керівництво до політичних дій, створення політичних організацій і боротьби за ісламську державу. Це досить суперечливе явище світового масштабу, учасники якого застосовують як мирні, так і радикальні, екстремістські, терористичні форми і методи боротьби для досягнення своїх цілей. Серед причин появи політичного ісламу в Центральній Азії необхідно виділити такі, як відсутність демократії, панування авторитарних режимів, придушення будь- якої опозиції, погіршення економічного становища, корупція, інфляція, безробіття, бідність населення і глибока соціальна нерівність. Відтак, держави зіткнулися з рядом серйозних проблем, багато з яких вони так і не зуміли вирішити.

В країни регіону почали повертатися випускники навчальних закладів і релігійних освітніх центрів Близького і Середнього Сходу, які принесли не тільки релігійні знання, а й ісламську політичну ідеологію, яка в багатьох випадках відрізнялася радикалізмом в методах і засобах досягнення поставленої мети. Крім того, в країнах Центральної Азії легально діяли місіонери і проповідники, емісари різних міжнародних мусульманських фондів та організацій, які активно розповсюджували ідеологію політичного ісламу, ідею заміни світської держави теократичною. Іншим важливим елементом політизації і радикалізації ісламу у пострадянських країнах Центральної Азії було те, що сама мусульманська община регіону досить неоднорідна, а її погляди на методи реалізації основних положень ісламу в суспільно-політичному та економічному житті досить полярні: від поступового проведення реформ - до створення ісламської держави шляхом збройної боротьби.

Так, у Таджикистані 1991 р. утворилася Партія ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ), програма якої передбачала розбудову ісламської держави і проголошення шаріату як єдиної правової системи країни. В ході громадянської війни 1992-1997 рр. іслам заявив про себе як політична сила, а опозиція, до якої входила ПІВТ, намагалася реалізувати цю програму. Однак, зазнавши невдачі, змушена була підписати угоду з владою і продовжила мирну політичну боротьбу. Ця партія переглянула стратегію і виступає за демократичний розвиток країни, вважаючи його сумісним з ісламськими цінностями. Після подій 11 вересня 2001 р. у США, ПІВТ засудила терористичні акти і відмежувалась від тероризму як політичного засобу боротьби. Як опозиційна партія ПІВТ наполягає на багато- партійній системі, прозорості виборів, політичному плюралізмі, свободі слова, дотримання прав людини, виступає за еволюційне формування національного «мусульманського суспільства і держави» в рамках Конституції Республіки Таджикистан [6].

Партія «Хізб ут-Тахрир аль-ісламі» (ХТІ) (в перекладі з арабської - Партія ісламського визволення) була створена 1953 р. у Сирії відомим релігійним діячем Такіуддіном Набхані. Вона виступає з ідеями панісламізму, розповсюдження ісламу в усьому світі та повернення мусульман до ісламського способу життя. Ця мета може бути досягнута шляхом створення мусульманської держави - халіфату. В партії існує власна конституція ісламської держави, що налічує 187 статей. З середини 1990-х рр. вона значно активізувала діяльність в Центральній Азії, зокрема в Узбекистані зайняла нішу, яка раніше належала світській опозиції, що зникла з політичної арени внаслідок урядових репресій. У Киргизстані й Узбекистані глибоко законспіровані прихильники ХТІ активно проводять агітацію, залучаючи до своїх лав студентів, військових і дрібних підприємців. Незважаючи на постійні репресії влади, ХТІ продовжує діяльність не тільки мирним шляхом.іслам влада пострадянський азія

2004 р. бойовики партії здійснили терористичні акти в Ташкенті, в березні 2005 р. тахріровці були учасниками «тюльпанової революції» (Киргизстан), а в травні - андижанських подій (Узбекистан). На думку дослідників, ХТІ є найбільш чисельною, організованою і розгалуженою політичною організацією в Центральній Азії. Відділення у всіх країнах регіону обєднують тисячі людей [7, 139]. Ця партія не несе прямої загрози державам Центральної Азії, - стверджує Е. Карагіяніс, але, ХТІ підтримує своїми збройними силами армію або правоохоронні органи для повалення уряду тієї чи іншої країни [8].

З 1996 р. основною силою політичного ісламу став, створений 1988 р., Ісламський рух Узбекистану (ІРУ), що головною метою проголосив ліквідацію світського, авторитарного режиму президента І. Карімова та створення ісламської республіки. ІРУ підтримує звязки з «Аль-Каїдою» і рухом «Талібан». Фінансова база - наркоторгівля, допомога етнічних узбеків з Туреччини та Саудівської Аравії. Бойовики ІРУ здійснили замах на президента Узбекистану І. Карімова (лютий 1999 р.), провели терористичні акти в Ташкенті і Бухарі (квітень 2004 р.), спробували прорватися через Киргизію до Узбекистану (квітень і серпень 2000 р., липень 2001 р.) і підняти населення на збройну боротьбу проти світських урядів. У ніч з 12 на 13 травня 2004 р. в Андижані, під час збройного виступу ісламістів, лунали вимоги відставки президента. Виступи прокотилися кількома містами і селищами узбецької частини Ферганської долини, але всі вони були придушені. Після розгрому руху «Талібан» в Афганістані і подій травня 2005 р., основні сили ІРУ були суттєво підірвані, але її організаційні структури продовжують вести пропагандистську діяльність у глибокому підпіллі в Узбекистані, Киргизстані й Таджикистані [9, 63-65].

У Казахстані релігійний екстремізм не знайшов широкої підтримки серед населення. Разом з тим, за даними ЗМІ, сучасна економічна криза, соціальна напруга в суспільстві, невдоволення владою можуть стати поштовхом для його поширення, а країна також є територією пропаганди радикального ісламу. Вибух радикальних настроїв, які супроводжувалися серією те- рактів, припав на 2011-2012 рр. Тільки в першій половині 2011 р. радикальні ісламісти здійснили тут 5 терактів і операцій проти органів правопорядку. Влітку та восени 2012 р. теракти і збройні виступи ісламістів розгорнулися з новою силою. На думку деяких дослідників, це було повязано з впливом подій «Арабської весни». Правоохоронні органи певною мірою зуміли переломити ситуацію і знешкодити радикальних ісламістів, активізація яких у Казахстані перетворилася на системну проблему. На території республіки діють такі угрупування ісламістів, як «Хізб ут-Тархир», «Ісламський рух Узбекистану», ряд уйгурсьских націоналістично-релігійних організацій, киргизька «Талігі джамаат» та ін. Уряд досить рішуче веде боротьбу проти радикальних ісламістів і терористів. У жовтні 2004 р. партія ХТІ була офіційно заборонена, а на початку 2005 р. парламент прийняв закон «Про протидію екстремізму», який визнав членство в партії ХТІ незаконним. Восени 2011 р. прийняті закони щодо релігійної діяльності і релігійних обєднань, внесені зміни і доповнення до законодавчих актів республіки з цих питань [7, 183-188,219-233].

Поширення радикального ісламу з його екстремістськими і терористичними методами боротьби змусили владу центральноазіатських країн реагувати на ці виклики. Були внесені зміни і доповнення до законодавчих актів щодо свободи совісті, проведені заходи з впорядкування діяльності релігійних, насамперед місіонерських організацій, перевірки релігійних видавництв і ЗМІ, посилено контроль за завезенням релігійної літератури. Правоохоронні органи отримали можливість контролювати діяльність релігійних організацій, закривати духовні заклади за пропаганду ідей політичного ісламу, регулювати кількість громадян, які виїздять за кордон для отримання духовної освіти. Для протидії ісламському тероризму й екстремізму члени СНД створили 2005 р. антитерористичний центр у Бішкеку (Киргизія), сили швидкого реагування Центральної Азії (2001 р.), в травні 2002 р. - Організацію договору колективної безпеки. Одночасно членами Шанхайської організації співробітництва було створено антитерористичний центр, який має взаємодіяти з аналогічними центрами СНД.

Таким чином, після проголошення незалежності в країнах Центральної Азії почалося справжнє ісламське відродження. Правлячі еліти визнали іслам частиною культурної спадщини та національної ідентичності, підтримували офіційний іслам та його цілком лояльне до влади духовенство. Разом з тим відсутність реальної демократії, придушення опозиції, велика соціальна ціна економічних реформ сприяли розповсюдженню ідей радикального ісламу, прихильники яких використовують для досягнення своїх цілей екстремістські і терористичні методи боротьби. Уряди центральноазіатських країн, офіційне духівництво застосували проти політичного ісламу всі методи протидії від широкої пропаганди ідей ісламу - до силового придушення виступів екстремістів і терористів. Зупинити поширення радикалізму, тероризму та екстремізму можна лише за умови реформування політичних систем, розвитку демократії, існування реальної опозиції, подолання інфляції, корупції та підвищення життєвого рівня населення.

1.Страны Центральной Азии на рубеже ХХ-ХХІ вв.: становление национальных государств: Реф. сб. - М., 2006.

2.Юсупов А. Свобода совести и религиозные организации Узбекистана [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.centrasia.ru.

3.Балапанова А., Асан А. Ислам в Казахстане //Вестник КазНУ. - 2012. - № 1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.art.clez.com.

4.Каниметов Э. Политизация ислама в Киргизии. Есть ли альтернатива? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.centrasia.ru.

5.Хайдаров Р. Взаимодействие религии и государства в Таджикистане: проблемы и перспективы [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.centrasia.ru.

6.Абдулло Рахмано. Взгляд исламских политических групп Таджикистана на демократию: сравнительный анализ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">7.Белоглазов А.В. Влияние ислама на политические процессы. - Казань, 2013.

8.Карагиянис Э. Политический ислам в Средней Азии и роль, которую играет Хизб-ут-Тархир [Електронний ресурс]. - Режим доступу: al-wayi-org

9.Малышева Д. Центральная Азия в свете «демократических революций» //Международная экономика и международные отношения. - 2006. - № 8.

Copyright © 2018 WorldReferat.ru All rights reserved.