Впорядкування території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області

Тип:
Добавлен:

Вступ

Землевпорядне проектування - складова частина землевпорядної діяльності та землевпорядного процесу, що обґрунтовує методи проектування і закономірності функціонування землі, як головного засобу виробництва та просторового базису для найбільш повного науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Результатом землевпорядного проектування є землевпорядний проект - сукупність документів (розрахунків та креслень) зі створення нових форм устрою землі, їх економічному, технічному, екологічному та правовому обґрунтуванні, які забезпечують організацію раціонального використання земель у сфері народного господарства, і в першу чергу - в сільському господарстві. Внутрігосподарський землеустрій - це система еколого - економічних та організаційно - управлінських заходів, що спрямовані на створення територіальних умов раціональної організації землі та виробництва.

Основна мета внутрігосподарського землеустрою: організація раціонального використання, охорони та поліпшення земель та повязаних з нею засобів виробництва, що забезпечує максимальну економічну ефективність с/г виробництва і його природоохоронну спрямованість.

1. Загальні відомості про землекористування

Саратський район розміщений на південному-заході Одеської області, займає територію загальною площею 147,5 тис. га, в тому числі сільськогосподарські угіддя - 132,2 тис. га, з них рілля - 106,3 тис. га, багаторічні насадження - 7,7 тис. га,, пасовища - 16,9 тис. га, сінокоси - 1,3 тис. га.

Район межує на заході Білгород - Дністровськи , на півдні Татарбунарським, Арцизським, на північному заході з Тарутинсь ким районами Одеської області. Районний центр Сарата знаходиться на відстані 140 км від Одеси

Сергіївка - село, центр сільської ради, розміщене на берегах річки Хаджидер ( притока Когильника), в 35 км від районного центру, в 3 км від залізничної станції Кулевча. На території села знаходиться багато колективний колгосп «Шлях Леніна», за яким закріплено 5,7 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 4,8 тис. га ріллі. Основний напрямок господарства - виробництво зерна та мясо - молочної продукції.

1.1 Природні умови землекористування

Територія Саратського району знаходиться на північному крилі Причорноморської западини, для території характерні еолово - делювіальні відклади ( леси та лесоподібні породи).

На земній поверхні характерні прояви лінійної ерозії, а саме утворення - балок. Переважаючий напрям вітрів - південно - східний. Середня температура повітря в січні коливається від -5° до -15°, в липні середньомісячна температура становить від 20° до 22°. Загальна кількість опадів складає до 400 - 450 мм на рік. Вся територія району пересічена долинами річок на окремі ділянки - міжріччя, що представляють вододіли. В межах району розміщений вододіл між лиманом Кундук та річкою, що впадає в нього - Когильник. Річки Саратського району за своїми розмірами незначні та маловодні в результаті недостатньої кількості атмосферних опадів та великого випаровування. Найбільшими річками є Сарата, Хаджидер, Когильник. Всі вони за границями району впадають в озера, які зєднуються з Чорним морем.

1.2 Загальна характеристика рельєфу

Територія Саратської сільської ради характеризується Причорноморською низовиною, злегка похилою на півдні рівниною із широкими долинами й плоскими вододілами з більшою кількістю подів, степових блюдець, що утворилися в результаті просадних явищ у лесових породах. Рельєф рівнинний, неоднорідний, з горбами, ярами й балками. Поширені форми флювіального рельєфу, зокрема яри, балки та лощини.

Складання картограми стрімкості схилів

Первинним етапом для підготовчих робіт є складання картограми стрімкості схилів. На картограмі зображені горизонталі, січення рельєфу - 5 м. Ареали стрімкості виділяються червоним кольором за наступною градацією: до 1°, 1-3°, 3-5°, 5-7°,7-10°, 10-15° та більше 15°. Крім цього на карті виділяються вододіли, при вододільні та прируслові схили, заплави, суходоли та балки. За допомогою шкали масштабу закладань виділяємо ареали стрімкості, результатом чого є складання характеристики сільськогосподарських угідь за стрімкістю схилів.

Таблиця 1 - Характеристика сільськогосподарських угідь за стрімкістю схилів

Назва угідьПлоща, га в тому числі за стрімкістю схилів0-1°1-3°3-5° балкиРілля 1843,86969,31765,320,8788,38Виноградники309,91254,4355,48Пасовища232,47212,6419,83Всього2386,241436,38840,6120,8788,38

На основі вищевказаної таблиці складаємо експлікацію земель за стрімкістю схилів.

Таблиця 2 - Експлікація земель за стрімкістю схилів

Стрімкість схилівПлоща ареалу, гаПитома вага до загальної площі, %0-1°1436,3860,191-3°840,6135,233-5°20,870,87Балки88,383,71Всього2386,24100

З останньої таблиці можна дійти до висновку, що територія даного землекористування знаходиться на рівнинному рельєфі, переважне число сільськогосподарських угідь знаходиться на схилах стрімкістю до 3°, і лише невелика частина території знаходиться на схилах до 5° та під балками.

1.3 Характеристика ґрунтового покриву

Характеристика ґрунтового покриву дається за агровиробничими групами ґрунтів в розмірі сільськогосподарських угідь, основні властивості за еродованістю, вмістом гумусу в метровому шарі, гранулометричним складом та за придатністю для вирощування районованих у південній зоні сільськогосподарських угідь. Для території даного господарства характерні наступні ґрунти:

чорноземи південні важко суглинкові

чорноземи лучні засолені важко суглинисті

лучно - болотні засолені ґрунти, неосушені ґрунти заплав

За еродованістю поширені незмиті - на схилах до 1°

слабо змиті - на схилах до 3°

середньо змиті - на схилах більше 3°

намиті - навколо річки, на заплавах.

Складання картограми еродованості земель

Картограму еродованості земель складають шляхом обєднання ареалів ґрунтових контурів за ступенем змитості. При цьому виділяють незмиті ґрунти, які фарбують жовтим кольором, слабо еродовані - оранжевим, середньо еродовані - рожевим, сильно еродовані - фіолетовим, намиті зеленим, непридатні - червоним. Межі ареалів ступеня еродованості земель показують коричневим кольором.

Таблиця 3 - Експлікація земель за еродованістю ґрунтів

Шифр агрогрупи Назва ґрунтуСтупінь еродованостіПлоща, га71еЧорноз. півд. важкосуглинковінезмиті1236,3474еЧорноз. півд. важкосуглинковіслабозмиті672,2575еЧорноз. півд.. важкосуглинковісередньозмиті10,48122еЧорноз. півд. важкосуглинковінамиті144,18134еЧорноз. лучні засолені важкосуглинистінезмиті214,66143еЛучно-болотні засолені важкосуглинкові неосушені ґрунти заплавнамиті63,9209е Чорноз. важкосуглинковінамиті44,43Всього2386,24

Таблиця 4 - Характеристика сільськогосподарських угідь за ступенем еродованості

Назва угідь Площа угідь Ступінь еродованості ґрунтівнамитінезмитісередньозм.слабозм.Рілля176,761167,3710,48489,25Виноградники309,91153,45156,46Пасовища232,4775,75130,1826,54Всього2386,24252,51145137,02645,71

Робимо висновок, що на території землекористування найбільш поширені намиті ґрунти (поблизу річки та в балках), незмиті (що займають найбільшу територію) ґрунти на території ріллі та пасовищ, а також мають місце слабозмиті та середньо змиті ґрунти, що займають зовсім незначну територію.

1.4 Агроекологічна типізація земель

Агроекологічна карта - це синтез карт, які враховують рельєфну, ґрунтову та екологічну характеристику території.

Агроекологічний тип земель - це екологічно однорідна територія для культури або групи культур. Кожен тип земель несе в собі інформацію про природний стан території і доцільне її використання, а також представляє собою набір показників, які характеризують екологічні ніші для придатності тої чи іншої культури.

За доцільністю використання виділяють наступні агроекологічні типи земель:- для інтенсивного рільництва- для інтенсивного рільництва, овочівництва, плодівництва- для інтенсивного рільництва, овочівництва, плодівництва і кормовиробництва- інтенсивного плодівництва і виноградарства, обмеженого рільництва і овочівництва- інтенсивного виноградарства, обмеженого плодівництва, а також особливо обмеженого овочівництва- обмеженого виноградарства і кормо виробництва- інтенсивного кормовиробництва- обмеженого кормовиробництва- лісоведення, обмеженого кормовиробництва- лісоведення

Методика складання агроекологічної карти

Для того, щоб скласти агроекологічну карту необхідно на виділені ареали різної стрімкості схилів нанести ареали еродованості ґрунтів, потім проводиться генералізація контурів, яка полягає в коригуванні окремих меж контурів елементів рельєфу, його ареалів по стрімкості схилів і контурів за ступенем еродованості. В результаті пересічення границь ареалів стрімкості схилів та ареалів ґрунтів по ступеню еродованості утворюються так звані елементарні ландшафтні контури, кожен з яких несе в собі певну інформацію і характеризується єдністю геоморфологічних і ґрунтових умов. Користуючись даними попередніх таблиць складаємо агроекологічну карту.

Агр. тип земель Доцільність використанняПлоща, гаПитома вага, %IІнтенсивного рільництва1333,1855,87IIІнтенсивного рільництва,овочівництва, плодівництва645,4527,05IVІнтенсивного плодівництва, виноградарства, обмеженого рільництва і овочівництва31,431,32XІнтенсивного кормо виробництва71,382,99XIОбмеженого кормовиробництва304,812,77Всього2386,24100

На основі вищевказаної таблиці, робимо висновок, що територію даного землекористування доцільно використовувати для інтенсивного рільництва, а також частина території придатна для овочівництва, плодівництва та кормо виробництва.

1.5 Аналіз та оцінка земельного фонду

Для розробки проекту організації території необхідно мати інформацію про існуючу організацію землеволодіння, землекористування господарства, якість земель, кормо виробництво та перспективи розвитку. Аналіз існуючого використання земель, розміщення угідь і сівозмін, формування земельних масивів сільськогосподарських підприємств проводиться за доцільністю використання земельних ресурсів для тих чи інших цілей і розміщення сільськогосподарського виробництва по території господарства. При цьому виділяються ареали земель та земельні угіддя і сівозміни за інтенсивністю їх використання. При аналізі і оцінці використання земельного фонду дана оцінка якості сільськогосподарських угідь за стрімкістю схилів, за еродованістю ґрунтів, за категоріями ерозійної безпеки. Наступна таблиця відображає склад та співвідношення угідь в межах території Сергіївської сільської ради.

Таблиця 5 - Склад та співвідношення угідь

Назва земель, угідьПлоща, гаПитома вага, %Сільськогосподарські землі-всього2425,7888,40з нихсільськогосподарські угіддя в т. ч. рілля1843,8667,19 багаторічні насадження виноградники 309,911,13 пасовища232,478,47під господарськими будівлями і дворами20,620,75під господарськими шляхами та прогонами18,920,69Несільськогосподарські землі-всього318,3311,60з нихпід лісосмугами39,621,44землі транспорту, зв'язку10,190,37під населеним пунктом257,219,37під водою11,310,41Всього земель в межах плану2744,11100Вирахування площ за контурами

Для того, щоб скласти таблицю експлікації земель необхідно вирахувати площі всіх наявних на карті контурів, в результаті чого отримуємо по контурну відомість території. В контурну відомість виписуємо з плану всі контури по виду угідь в стовпчик, підбивають їх суму і записуємо під загальною рискою. Поконтурна відомість території представлена у таблиці. З даної таблиці робимо висновок, що на території даного землекористування більшу частину території займає рілля, також серед сільськогосподарських угідь наявні виноградники та пасовища, незначна частина території знаходиться під водою.

1.6 Освоєння нових та покращення існуючих угідь

Організація угідь та сівозмін має важливе значення при використанні землі в реформованих сільськогосподарських підприємствах і передбачає:

визначення складу і площ окремих видів угідь, типів. Видів та кількості сівозмін;

установлення обсягів і термінів трансформації й поліпшення угідь;

господарсько доцільне розміщення угідь і сівозмін.

Указані питання розвязують тільки у комплексі, в послідовному наближенні. При цьому забезпечується:

повне використання земельних масивів, придатних для сільського господарства, на основі планувальних розрахунків й одержання найбільшої кількості продукції рослинництва і тваринництва за найменших витрат;

створення оптимальних умов для застосування новітніх технологій у сільському господарстві, агротехніки та раціональних сівозмін;

створення компактних земельних масивів ріллі й ліквідація контурності, вклинювання і черезсмужжя;

правильне визначення системи сівозмін і територіальне розміщення угідь з урахуванням розвитку необхідної кормової бази для тваринництва;

охорона та поліпшення природних ресурсів із розробкою комплексу заходів щодо їхнього захисту.

Угіддя - це земельна ділянка, яку систематично використовують з робочою метою. Угіддя поділяють на дві групи: а) сільськогосподарського призначення - рілля, багаторічні насадження (сади, ягідники, виноградники, плантації шовковиці та хмелю), сіножаті, пасовища, перелоги; б) несільськогосподарського призначення - ліси, чагарники, площі під водою, гідротехнічними та водогосподарськими спорудами, болота, торфовища, порушені землі, камянисті ділянки.

Основний вид угіддя - рілля (із неї виділяють зрошувану та осушену). Пасовище систематично використовують для випасання худоби; на сіножаті скошують трави. Сіножаті й пасовища поділяють на суходольні, заливні, заболочені, чисті та з чагарником.

Кормові угіддя також треба поліпшувати. При цьому застосовують докорінне поліпшення (змінюють природний травостій) і поверхневе ( угіддя звільняють від чагарників, купин та підсівають трави. Організація угідь - це розвязання питань трансформації останніх (переведення земель в іншу категорію, встановлення їхнього складу й розміщення на території). За наявності ерозії ґрунтів передбачають заходи щодо захисту та раціонального використання земель. На ділянках відкритої ерозії створюють захисні насадження лісу і чагарників. У деяких випадках для цього використовують невеликі площі ріллі, пошкоджені ерозією.

На площах, зайнятих відкритими пісками, проектують захисні лісові насадження, біля берегів річок, ставів і водойм створюють захисні лісосмуги. Трансформацією ліквідовують малу контурність деяких угідь, вкраплення та вклинювання.

Відводять площі для багаторічних насаджень. Їх бажано розміщувати неподалік від населених пунктів, на схилах без глибоких промоїн в одному масиві. Під сіножаті потрібно проектувати площі, розташовані далеко від ферм і населених пунктів. Для пасовища доцільно використовувати сіножаті, гірші за умовами рельєфу та продуктивністю, які знаходяться на невеликій відстані від літніх таборів.

Після того як закінчать проектувати трансформацію угідь, складають попередню експлікацію земель сільгосппідприємства й визначають систему сівозмін. Посівні площі починають розраховувати з обчислення кількості кормів для кожної ферми. На основі цих даних установлюють площі кормових угідь і ріллі для забезпечення ферм кормами.

Щоб підвищити врожайність культур й ефективність господарювання, вживають таких заходів:

поліпшують обробіток землі, знищують буряни, вносять добрива, впроваджують гідротехнічні заходи;

дотримуються правильного чергування посівів сільськогосподарських культур з урахуванням їхніх біологічних особливостей, умов рельєфу та ґрунтів, тобто встановлення сівозмін.

Трансформація угідь - це перевід земельних угідь з одного виду використання в інший, перевід може здійснюватись з менш цінних угідь і навпаки. Це обумовлюється інтенсифікацією виробництва або доцільністю при цьому максимально зберігати оброблювальні землі або використовувати родючі ґрунти.

Трансформація угідь супроводжується освоєнням та покращенням угідь. Освоєння земель передбачає зміну використання земель або включає використання земель, які раніше не використовувалися; може проводитись під нове будівництво або під розміщення обєктів для захисту земель від її природних явищ. Освоєнням можна вважати: освоєння ріллі, сінокосів, пасовищ під багаторічні насадження; освоєння перезволожених або заболочених земель в ріллю або багаторічні насадження. Для освоєння земель служать мочарі, яри, зсуви, піски та інші землі, які не використовувались.

Покращення земель - це проведення заходів, направлених на підвищення їх продуктивність, такими є:

Осушення

Зрошення

Окультурення

Зондування

Виположення ярів, схилів, балок

Культуртехнічні роботи

Зондування - як захід проводиться з метою підвищення родючості ґрунту шляхом нанесення родючого шару на еродовані землі.

Виположування - часткова засипка ярів, при якій формується ухил, придатний для обробки ґрунту.

Висновок: на території даного господарства була проведена трансформація угідь з метою інтенсифікації виробництва, а також для максимального збереження та використання родючих ґрунтів. Була проведена трансформація ріллі в багаторічні насадження, а саме - сади; річка, населені пункти, господарські двори, магістральні дороги з усіх сторін відгороджені лісосмугами з відповідною шириною, внаслідок чого відбулися зміни в загальній експлікації угідь про що свідчить таблиця 2.2.2, яка наведена в додатках.

2. Структура тваринництва

Тваринництво - одна з основних галузей сільськогосподарського виробництва, яка займається розведенням худоби, птиці та інших тварин. Воно забезпечує населення високоякісними продуктами харчування, частка яких в раціоні людини становить приблизно 35% загальної калорійності і більш як 60% потреби білка. Крім того, ця галузь є джерелом для одержання промислової і лікарської сировини. Частка продукції тваринництва у валовій продукції сільського господарства України становить близько 50%.

Основними напрямками тваринництва є його інтенсифікація, на основі прискореного розвитку кормовиробництва, поліпшення породного складу і підвищення племінних якостей тварин, впровадження нових форм господарювання і організації виробництва, поглиблення спеціалізації і досягнення оптимальної концентрації поголів'я тварин. Освоєння інтенсивних технологій і передового досвіду їх утримання, поліпшення зоотехнічної роботи і ветеринарного обслуговування тварин, забезпечення екологічної чистоти навколишнього середовища.

Основні його галузі тваринництва - скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво, шовківництво. Загалом завдання тваринництва полягають у виробництві високоякісних продуктів харчування (м'яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м'яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, воску, пуху тощо).

Перед нами стоїть завдання при розробці даного курсового проекту - обґрунтувати структуру тваринництва, розрахувати кількість поголівя ВРХ і їх продуктивність. При розрахунку поголівя тваринництва слід користуватися наступними нормативами: - ВРХ всього 47 га на 100га сільськогосподарських угідь; з них 20 % - молодняк до року, 40 % від цього числа - корови, 40 % - молодняк більше року; 23 голови овець на 100 га с/г угідь, 62 голови свиней на 100 га ріллі, в тому числі 15 % від них - свиноматки, 486 голів птиці на 100 га ріллі. Результати розрахованого поголівя худоби в даному господарстві приводиться в таблиці 3.1.1, що наведена в додатках.

3. Кормовиробництво. Потреба в кормах власного виробництва

Кормовиробництво займається виготовленням кормів для худоби в господарстві. Кормами називають продукти, що використовуються для годівлі сільськогосподарських тварин а також містять поживні речовині у засвоюваній тваринами формі та не спричиняють негативної дії на їх здоровя та якість отримуваних від них продуктів. Для годівлі сільськогосподарських тварин використовують різні корми що поділяються на наступні групи: соковиті корми - зелений корм, силосований корм, коренеплоди та баштанні культури; грубі корма - сіно, солома; зернові корма - зерно злаків, бобових, зернові відходи, залишки технічних виробництв, харчові залишки, корми тваринного походження, протеїнові, вітамінні добавки, мінеральні підкормки, комбіновані корма.

За таблицями, що наведені в додатках приводиться характеристика кормових угідь на території даного господарства та нормативи річної потреби в кормах. Згідно з таблицями робимо висновок, що дане господарство має найбільший валовий вихід з зеленої маси, а також найбільшу потребу в зелених кормах, концкормах та коренеплодах.

3.1 Проектні пропозиції по організації угідь і сівозмін

Організаційно - територіальною основою сталого землеробства є сівозміни. Вони забезпечують найраціональніше використання орних земель, матеріальних і трудових ресурсів. Сівозміна - це науково обґрунтована схема чергування культур в просторі та часі. Кількість сівозмін необхідно зводити до мінімуму. Кожна сівозміна повинна відповідати складу культур, правильному агротехнічному чергуванню їх і природним властивостям землі.

Упорядкування території сівозмін передбачає:

проектування системи полів сівозмін;

проектування польових доріг;

розміщення полезахисних лісосмуг;

розміщення лінійних протиерозійних гідротехнічних споруд;

розташування польових станів і джерел польового водопостачання.

Поля сівозмін, робочі ділянки та польові дороги є обовязковими елементами впорядкування території сівозмін. Їх проектують незалежно від умов території. Необхідність інших елементів залежить від умов зони і конкретного сільгосппідприємства.

Упорядкування території сівозмін повинне сприяти:

забезпеченню умов для застосування диференційованої агротехніки, систематичному підвищенню родючості ґрунту, запобіганню ерозії та ліквідації наслідків ерозії;

створенню територіальних умов для високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки і транспортних засобів;

зменшенню капітальних витрат, повязаних з обладнанням території.

Усе вищенаведене потребує врахування ландшафтних особливостей сівозмінної території при її впорядкуванні й розміщенні мережі лісових насаджень, постійних доріг, каналів та інших елементів інфраструктури.

Проектування полів сівозміни. Кількість і розміри полів сівозмін визначають, виходячи з природної зони розташування сільгосппідприємства, схеми чергування культур, кількості та розміру контурів ріллі, особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, умов зволоження тощо.

Розміри сторін і форма полів. Оптимальна довжина полів сівозмін у степових рівнинних районах становить 2000 - 2500 м. лісостепових - 1500- 2000, на Поліссі - 800-1000м. Ширину полів установлюють з урахуванням їхньої площі й довжини.

Форму полів сівозмін у вигляді правильних прямокутників або прямокутних трапецій із довгими паралельними сторонами вважають найкращою. Кути полів при скошених сторонах трапеції можуть мати відхилення від прямих 20-30. У спеціальних сівозмінах, насичених високоінтенсивними культурами, форма полів може бути квадратною.

Для полів площею 400 га оптимальною є квадратна форма (2х2 км). Для полів площею 100 га краща прямокутна форма із співвідношенням сторін 1:2,5 - 1:4.

Поле - основний елемент упорядкування території сівозміни. Кількісні та якісні характеристики розміщення полів впливають на умови вирощування культур, охорону ґрунтів від ерозії та дефляції, виконання польових робіт. Тому при проектуванні полів повинні бути створені сприятливі територіальні умови для одержання високих урожаїв тих культур, які вирощуватимуть на них протягом ротації. Враховують також можливість виконання механізованих польових робіт при високій продуктивності машинно-тракторних агрегатів, правильній організації праці та мінімальних транспортних витратах.

Основними характеристиками поля, що мають виробниче значення, є: площа, форма, розмір і співвідношення сторін, розміщення щодо рельєфу місцевості, однорідність ґрунтового покриву, умови зволоження тощо.

Середній розмір поля - величина, яку одержують у результаті ділення загальної площі сівозміни на кількість полів.

При розміщенні останніх не завжди вдається запроектувати рівновеликі поля.

Кількість сівозмін необхідно зводити до мінімуму. Кожна сівозміна повинна відповідати складу культур, правильному агротехнічному чергуванню їх і природним властивостям землі.

Типи і види сівозмін. Їхню кількість визначають залежно від зони розміщення й спеціалізації; наявності ріллі, інших сільськогосподарських угідь та інших площ; виду худоби і птиці. Кількості поголівя, типу утримання й годівлі; наявності еродованих земель і ступеня ерозійної небезпеки; розміщення сільськогосподарських підприємств щодо великих населених пунктів, промислових центрів; забезпеченості сільськогосподарською технікою, трудовими та матеріальними ресурсами.

Типи сівозмін - це сівозміни різного виробничого напряму, які різняться головним видом продукції. До них належать:

польова - у ній в основному вирощують зернові й технічні культури та картоплю;

кормова - призначена переважно для виробництва сокових та грубих кормів;

прифермська - кормова сівозміна, що розміщена поблизу тваринницьких ферм, призначена для заготівлі соковитих і зелених кормів;

спеціальна - в ній вирощують культури, що потребують спеціальних умов й агротехніки;

сіножате - пасовищна - кормова сівозміна, де в основному вирощують багаторічні трави з метою сінокосіння й випасання худоби.

Система запроектованих сівозмін приводиться в таблиці 3.3.1, що наведена в додатках. Згідно цієї таблиці робимо висновок, що на території даного землекористування було запроектовано 2 польові та 2 кормові сівозміни. Кількість полів та їх середній розмір наведено в таблиці. Під час проектування сівозмін було змінено загальну площу ріллі, оскільки запроектовані поля розділялися польовими дорогами. Експлікація земель після проектування сівозмін наведена у таблиці 2.2.2, що міститься в додатках.

3.2 Урожайність і структура посівних площ

Проектуванню сівозмін передують роботи по визначенню посівних площ сільськогосподарських культур і чорного пару з урахуванням наміченого обсягу виробництва валової і товарної продукції, потреби поголівя тварин в кормах і інших господарських потреб. Згідно спеціалізації нашого господарства в ньому передбачені польові та кормові сівозміни, чергування культур в яких наведено в таблиці 3.4.1, що наведена в додатках. Щоб забезпечити тваринництво в кормах, передбачаємо розвиток на перспективу культур, що наведені у вищезгаданій таблиці та розраховуємо систему чергування культур в сівозміні за таблицею 3.4.2, що наведена у додатках.

Представлена структура посівних площ є найбільш раціональною, так як напрямок господарства зерно - мясо - молочний, то вона повністю задовольняє кормову базу тваринництва. Щоб визначити обсяги виробництва враховується склад сівозмін та угідь та структура посівних площ. Для цих розрахунків застосовується урожайність сільськогосподарських культур. Урожайність - це кількість зібраного врожаю з одного гектара площі, виражена в центнерах. Урожайність залежить від різноманітних факторів, серед яких ті, що не залежать від впливу людини, тобто абіотичні фактори, а також фактори, що характеризують біологічну сторону сільськогосподарських культур - це біотичні фактори. Враховуючи вищезгадані фактори, взявши за основу фактичну урожайність розраховуємо урожайність на перспективу, що представлена у таблиці 3.4.3, що наведена в додатках. Перспективна врожайність збільшена на 30 % за рахунок врахування природних факторів та вибраного набору культур. За результатами перспективної врожайності розраховуємо вартість валової продукції рослинництва, результати якої занесено в таблицю 3.4.4, що наведена в додатках. За результатами таблиці можна зробити висновок , що найбільша площу займають такі культури: озима пшениця, ярий ячмінь, люцерна та овес і виходячи з цього, вони мають найбільшу валову вартість серед продукції рослинництва.

4. Природоохоронні пропозиції

При організації території сівозмін передбачають полезахисні лісові смуги. Вони створюють сприятливі мікрокліматичні умови для вирощування сільськогосподарських культур, забезпечують захист полів від дефляції, рівномірне розміщення снігу на полях тощо. За призначенням та розміщенням на території лісосмуги поділяють на: полезахисні; водорегулювальні; прибалкові; прияружні; навколо водойм і господарських дворів, за конструкцією лісосмуги бувають: щільні; продувні; ажурні.

Лісосмуги, які розміщують уздовж довгих сторін полів. Називають повздовжніми, а вздовж коротких - поперечними. Незалежно від назви їхня ширина однакова. В рівнинній місцевості оптимальним вважають варіант розташування лісосмуг перпендикулярно до панівних вітрів, проте може бути і незначне відхилення. Повздовжні лісосмуги, як правильно, суміщають із довгими сторонами полів, хоча їх можна розміщувати й посередені поля.

В умовах рівнини захисні смуги створюють у вигляді повздовжніх і лісосмуг, які розміщують упоперек. Основні лісосмуги розташовують уздовж довгих сторін полів, упоперек дії пилових бур та суховіїв, а на схилах - упоперек схилу, допоміжні - перпендикулярно до основних лісосмуг, уздовж коротших сторін полів. Іноді проектують лісосмуги всередені полів, коли не повністю захищається їхня територія існуючими лісосмугами.

Полезахисні смуги розміщують на плакорних землях і пологих схилах крутістю до 2. Відхилення їхнього напряму від нормалі стосовно пилових бур може бути не більшим 30. Відстань між основними лісосмугами має дорівнювати 30-35-кратній висоті дерев у лісосмузі.

Ширина лісосмуг значною мірою впливає на захисні властивості та економічну ефективність захисних насаджень. Кращі захисні властивості у продувних лісосмуг, які продуваються вітром знизу і мають ажурну крону. Для Лісостепу рекомендуються 2- 3-рядні лісосмуги(6 - 9м). для степових районів, де поширені пилові бурі та суховії, потрібно проектувати 4-5-рядні (12-15м).

В умовах складного рельєфу місцевості лісонасадження й лісосмуги запобігають не тільки розвитку вітрової ерозії, але й сприяють затриманню поверхневого стоку та переведенню його з поверхневого у підгрунтовий. Для цього на схемах проектують кілька видів лісосмуг: привододільні; прибалкові та прияружні; водорегулювальні або водозатримуючі, прируслові захисні смуги.

Полезахисні лісосмуги розміщують по східних і південних межах полів сівозмін, а також по межах сільгосппідприємств. Щодо польових доріг, то лісосмуги передбачають із північного й східного боків, а за рельєфом - нижче від польових доріг.

Природоохоронними заходами може також служити залуження, що може запобігти утворенню ярів та лінійного розмиву території, а також сприяє відновленню родючості ґрунту.

В даному курсовому проекті природоохоронними заходами служить створення лісосмуг, що мають запобігти утворенню водної та вітрової ерозії.

5. Еколого-економічне обґрунтування проектних рішень

В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва збільшується вплив людини на природне середовище, особливо на земельні ресурси. Основою проекту є його екологічна ефективність, що проявляється в виконанні екологічних та природоохоронних норм до всіх складових частин проекту. До основних показників екологічної ефективності в проектах внутрігосподарського землеустрою відносяться:

дані комплексної оцінки впливу землеустрою на якісний стан земель

відомості про зниження процесів водної ерозії та дефляції

інформація про природоохоронне облаштування території

дані, що характеризують екологічне облаштування території

Екологічними показниками є освоєння пошкоджених і невикористаних земель, а також наявність природно - біологічних резервацій, розораність, лісистість і рекреаційна ємність території, обліснення сільськогосподарських угідь, обсяг газообміну, конденсація пилу тощо. Розрахунок еколого - економічних показників проекту приводиться в таблиці 6.1. За даними цієї таблиці можна зробити висновок, що територія даного господарства відноситься до екологічно нестійких, оскільки коефіцієнт екологічної стабільності дорівнює 0,22 (по проекту), разом з тим зменшився коефіцієнт антропогенного навантаження - 3,85 (по проекту).

Також в даному розділі проводився розрахунок валової продукції тваринництва та рослинництва, а також прибуток від виробництва сільськогосподарської продукції. За даними таблиць (наведені в додатках), в яких проведено всі розрахунки, робимо висновок, що продукція, яка отримана з птиці, а також шерсть є збитковими, проте збиток компенсується прибутком, що має бути отриманий від інших видів сільськогосподарської продукції. Щодо продукції рослинництва, то найбільший прибуток очікується від виробництва зернових культур, збиткових культур.

Висновки

землекористування тваринництво сівозміна урожайність

Метою даного курсового проекту було впорядкування території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області. Первинним етапом розробки проекту були підготовчі роботи, при яких вивчався існуючий стан землекористування. Спочатку визначався розподіл сільськогосподарських угідь за стрімкістю схилів. Згідно цього розподілу в подальшому було складено експлікацію земель за стрімкістю схилів, з цієї таблиці робимо висновок , що більша частина території даного землекористування, а саме 1436,38 га знаходиться на спокійному рельєфі, стрімкість якого складає 0-1°, меншу частину 84,61 га займає територія стрімкістю 1-3°, і зовсім незначна частина території зайнята схилом стрімкістю 3-5°(20,87 га). Наступним етапом підготовчих робіт було вивчення ґрунтового покриву за агровиробничими групами та ступенем ердованості. За цими даними були складені таблиці згідно яких, робимо висновок, що 1451 га від загального числа сільськогосподарських угідь знаходиться на незмитих ґрунтах, 645 га - на слабо змитих, 252,51 га - на намитих ґрунтах, 37,02 га - на середньо змитих. Що стосується агровиробничих груп, то на території Сергіївської сільської ради найбільш поширені чорноземи південні важко суглинкові - 2107,68 га, чорноземи лучні засолені важко суглинисті 214,66 га, а також лучно - болотні засолені ґрунти, неосушені ґрунти заплав - 63,9 га. Далі на основі даних про рельєф та ґрунтів, ми склали агроекологічну карту, на якій зображено агроекологічні типи земель. На території даного землекористування поширені наступні агроекологічні типи земель: під інтенсивне рільництво придатні 1333,18 га земель; під рільництво, овочівництво та плодівництво - 645,45 га; під виноградарство та овочівництво - 31,43 га та під кормо виробництво - 304,8 га.

Наступний етап розробки проекту - організація території та трансформація угідь. В результаті трансформації незначна частина території ріллі була переведена в багаторічні насадження, а саме - сади, . Була проведена трансформація ріллі в багаторічні насадження, а саме - сади; річка, населені пункти, господарські двори, магістральні дороги з усіх сторін відгороджені лісосмугами з відповідною шириною, внаслідок чого відбулися зміни в загальній експлікації угідь.

В третьому розділі розглядалася структура тваринництва та потреба в кормах власного виробництва. Згідно розрахованих таблиць робимо висновок, що дане господарство має найбільший валовий вихід з зеленої маси, а також найбільшу потребу в зелених кормах, концкормах та коренеплодах. Далі ми займалися організацією сівозмін, які були запроектовані у відповідностями з рекомендаціями та вимогами, внаслідок чого ми запроектували 2 польові та 2 кормові сівозміни, в яких розміщені поля розмірами, які відхиляються від середнього розміру поля по сівозміні не більше 15 %. Після цього ми розробили систему чергування культур в сівозміні, розрахували структуру посівних площ, розрахували врожайність на перспективу та вартість валової продукції рослинництва та згідно таблиць зробили висновок , що найбільшу площу займають такі культури: озима пшениця, ярий ячмінь, люцерна та овес і виходячи з цього, вони мають найбільшу валову вартість серед продукції рослинництва.

В пятому розділі розглядали еколого-економічне обґрунтування проектних рішень. Згідно розрахунків робимо висновок, що територія даного землекористування відноситься до екологічно нестійких, як по проекту так і після; бал антропогенного навантаження змінився на 0,02 від фактичного.

Що стосується економічної ефективності, то продукція, яка отримана з птиці, а також шерсть є збитковими, проте збиток компенсується прибутком, що має бути отриманий від інших видів сільськогосподарської продукції. Щодо продукції рослинництва, то найбільший прибуток очікується від виробництва зернових культур, збиткових культур не передбачено.

Список використаних літературних джерел

1.Методичні вказівки для виконання курсового проекту з дисципліни «Землевпорядне проектування».

2.Конспект лекцій з дисципліни «Землевпорядне проектування».

.Основи землевпорядкування. В.М. Кривов, Р.В. Тихоненко, І.П. Гетьманчик. Київ. « Урожай», 2009.

Copyright © 2018 WorldReferat.ru All rights reserved.