Політологічно-правові концепції 70-х років ХХ ст. у контексті розвитку теорії електронної демократії

Тип:
Добавлен:

Політологічно-правові концепції 70-х років хх ст. у контексті розвитку теорії електронної демократії

Куфтирєв п.в., к. Ю. Н.,

У статті досліджено основні підходи до формування ідей, що стали підґрунтям появи концепції електронної демократії як нової форми політико-правового режиму форми держави. Наводиться огляд основних підходів видатних мислителів, що формували уявлення про інформаційне суспільство.

Ключові слова: електронна демократія, теледемократія, цифрова демократія, політико-правовий режим, політична система.

В статье исследованы основные подходы к формированию идей, ставших основой появления концепции электронной демократии как новой формы политико-правового режима формы государства. Приводится обзор основных подходов выдающихся мыслителей, которые формировали представление об информационном обществе.

Ключевые слова: электронная демократия, теледемократия, цифровая демократия, политико-правовой режим, политическая система.

This article explores the main approaches to the formation of the ideas that became the basis emergence of the concept of e-democracy as a new form of political-legal regime of state forms. There is pointed an overview of the main approaches of prominent thinkers who shaped the understanding of the information society.

Key words: e-democracy, teledemocracy, digital democracy, political and legal regime, political system.

Постановка проблеми. Актуальність досліджень політологічно-правових підвалин появи концепту електронної демократії зумовлена необхідністю дослідити витоки появи цієї категорії з метою зясування її правової природи у системі конституційних правовідносин. Технологічний прогрес, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій призвів до появи нових правових явищ, які нині ще мало досліджені юридично, але становлять значний інтерес як із практико-прикладного погляду, так і з погляду фундаментальної юриспруденції, яка сьогодні не повною мірою відповідає на технологічні виклики розвитку суспільного життя.

Електронна демократія, без сумніву, є продуктом розвитку теорії інформаційного суспільства, закономірним етапом розвитку цього концепту. Проте спостерігається очевидне відставання розвитку е-демократії в українському правовому регулюванні. Так, у сучасній україні програмним документом побудови інформаційного суспільства став закон україни «про основні засади розвитку інформаційного суспільства в україні на 20072015 роки» № 537-у від 9 січня 2007 р. [1]. І лише 15 травня 2013 р. Розпорядженням кабінету міністрів україни було схвалено стратегію розвитку інформаційного суспільства в україні. Таким чином, якщо перший японський план розвитку інформаційного суспільства було ухвалено у 1972 р., а у західній європі аналогічні програмні документи затверджувались у 90-ті роки хх ст., то в україні відповідну стратегію ухвалено лише в 2013 р.

Окрім суто академічного і нормативно-правового відставання, істотний вплив на гальмування процесів запровадження е-демократії в україні має і технологічний фактор. Так, приміром, за даними міжнародного телекомунікаційного союзу (itu - international telecommunication union)1 за період 2002-2007 рр. Україна мала найнижчий у європі відсоток користувачів інтернету (лише 17,8%), була характерною регіональна нерівномірність користувачів, спостерігалось загрозлива «цифрова нерівність» між містами та сільськими населеними пунктами.

Водночас ми можемо переконано стверджувати, що станом на друге десятиріччя ххі ст., коли зрештою україна розробила стратегію переходу до інформаційного суспільства, сама ця концепція уже пережила трансформацію і поступово втрачає популярність у первісному вигляді (у розумінні 90-х рр. Хх ст.).

Між тим, слід зазначити, що стратегія розвитку інформаційного суспільства, яку було схвалено розпорядженням кабінету міністрів україни № 386-р. Від 15 травня 2013 р., містить нормативне визначення поняття електронної демократії. Не вдаючись до докладного аналізу всієї сукупності нормативно-правових актів, що регулюють запровадження в україні електронної демократії, наведемо лише нормативне визначення, тим паче, що це видається доцільним зробити саме у цьому розділі, присвяченому правовій герменевтиці поняття, що дозволить зрозуміти, яку ж із світових концепцій е-демократії сприйнято вітчизняним нормо- творцем. Отже, згідно із загальною частиною наведеної стратегії електронна демократія - це форма суспільних відносин, за якої громадяни й організації залучаються

До державотворення та державного управління, а також до місцевого самоуправління шляхом широкого застосування інформаційно-комунікаційних технологій.

Ми вважаємо, що досить позитивним із конституційно-правового погляду став підхід визначення е-демократії як форми суспільних відносин. Це дозволяє одразу юридично корелювати вказане поняття, застосовувати до нього механізми правового регулювання, а саме поняття набуває юридичної визначеності і конкретики.

Аналіз нормативного визначення дозволяє констатувати, що автори стратегії притримуються концепції широкого тлумачення е-де- мократії (не лише як сукупності технологічних заходів, здійснюваних у рамках е-урядуван- ня). Такий підхід збігається із нашим баченням е-демократії як нової форми державно-політичного режиму (політичної системи), як складової частини форми держави.

Водночас зміст е-демократії автори стратегії звели лише до «залучення громадян та організацій до державотворення та державного управління», тобто весь комплекс різноманітних форм е-демократії зведено лише до залучення (е-participation) - найпоширенішої, але не єдиної форми е-демократії. Інші форми е-демократії, такі як е-голосування, е-референдум, краудсорсінг тощо, зазначене визначення не охоплює. Хоча з подальшого тексту стратегії вбачається, що автори використали поняття «залучення» у широкому розумінні, а не лише як е-participation, що вбачається із мети, завдань та опису етапів і основних напрямів реалізації стратегії.

Загалом ми позитивно оцінюємо вищеназвану стратегію, проте слід зауважити, що нині вже тренд інформаційного суспільства перестає бути актуальним, а світова спільнота все більше звертає увагу на розвиток таких продуктів інформаційного суспільства, як е-демократія та е-уряд, що і стає предметом пильної уваги політологів, соціологів та правознавців. А сама вихідна концепція інформаційного суспільства все меншою мірою цікавить науковців, лише як вихідне середовище зародження зазначених категорій. Тому, на наш погляд, було б логічним уже у 2013 р. Не вдаватись до використання застарілих концептів, а одразу затверджувати стратегію розвитку е-демократії. У 1998 р. Міжнародний телекомунікаційний союз (itu) приймає резолюцію про проведення всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства (wsis), етапи якого проводяться у 2003 та 2005 рр. У женеві та тунісі за схвалення такої ініціативи itu генеральною асамблеєю оон у 2002 р. [2]. На думку дослідників, це стало останнім сплеском популярності ідей інформаційного суспільства у чистому вигляді [3, с. 45]. Нині суспільний інтерес становлять більш практичні речі, які можливо забезпечити за допомогою ікт (приміром, e-gov), хоча сам термін і далі рудиментарно використовується у практиці певних інституцій: так, у європейському союзі термін «інформаційне суспільство» лишився тільки в назві спеціального тематичного (інформаційно-комунікаційного) порталу єврокомісії, хоча у 1994-2012 рр.

Поняття «інформаційне суспільство» використовувалось у назві генерального директорату єврокомісії, що займався інформаційно-комунікаційною сферою єс. Вважається, що вперше в актах європейського права поняття «інформаційне суспільство» зявляється завдяки діяльності відомого європейського фахівця мартіна бангеманна, який очолив експертну групу європейської комісії з програм інформаційного суспільства, яка і сформулювала відомі «рекомендації єс та глобальне інформаційне суспільство» у 1994 р. [4], котрі стали європейською реакцією на аналогічний документ, підготований урядом сша у 1993 р. Щодо планів розвитку національної інформаційної інфраструктури (agenda for action). Згодом м. Бангеманном було напрацьовано план дій для європейського шляху до інформаційного суспільства та утворено isf - форум інформаційного суспільства. електронна демократія інформаційне суспільство

Проте на сучасному етапі інституції і програми єс досить рідко використовують цей термін, лише як альтернативу для позначення програм e-europe. В українській версії вікіпе- дії зазначено, що 50-річна історія терміна «інформаційне суспільство» демонструє типовий життєвий цикл: «зародження - зростання застосування - спад застосування», що свідчить про невідповідність цього терміна реальним процесам у людському суспільстві.

Фундамент, на якому ґрунтується сучасне бачення е-демократії, значною мірою спирається на наріжний камінь, закладений представником «франкфуртської школи», найви- датнішим сучасним німецьким філософом юргеном хабермасом (j. Habermas), значення якого, на нашу думку, важко переоцінити для сучасної демократії, адже його особу за масштабом доробків подекуди порівнюють з іммануїлом кантом та карлом марксом [5]. Будучи фундатором унікальної теорії комунікативної дії, ю. Хабермас розробив власну концепцію деліберативної демократії, що передбачає широку політичну комунікацію, дискус і консенсус, розробив «дискусійну теорію права»: дослідник відмовляється від ідеї права як міри свободи, формальної рівності, формальної справедливості, природних прав людини, натомість замінює її ідеєю справедливості дискусу [6]. Варто відзначити, що ю. Хабермас усе ж не є одноособовим автором теорії деліберативної демократії, яка є цілим напрямом різноманітних делібератив- них концепцій. Проте він є фундатором однієї із найпоширеніших концепцій деліберативної демократії - комунікативної. Популярність комунікативної теорії ю. Хаберамса відновила широкий науковий інтерес до деліберативно-

Го напряму демократії і, зокрема, до доробку одного з піонерів цієї концепції дж.г. Міду.

Демократія і право у ю. Хабермаса нерозривно повязані: демократія є конституюючою основою права, яке, у свою чергу, є продуктом справедливого дискусу. При цьому права людини, за ю. Хабермасом, - це продукт участі людини у процесі соціальної і політичної комунікації, а не передумова такої участі, як у традиційному праворозумінні.

Ю. Хабермас наполягав, що суть демократії полягає у широкій політичній участі громадян (партисипативна демократія). Зрозуміло, що широкомасштабне залучення громадян уможливлюється тільки завдяки спеціальним технологіям, які опосередковують комунікацію між громадянином і владою, а також поміж самими громадянами, тому значну увагу ю. Хабермас приділяє новітнім електронним технологіям, вважаючи, що кіберпростір є новою суспільною сферою, простором вільних суджень з актуальних громадських проблем, де кожний громадянин може не тільки висловитись, а й бути почутим [7; 8]. Демократія, на його думку, можлива лише там, де громадяни добре інформовані, а виборці роблять саме поінформований вибір. Учений вважає, що в асоціації вільних та рівних усі повинні мати рівні можливості вважати себе авторами тих законів, повязаність із якими дозволяє кожному окремо відчувати себе їхнім адресатом [9, с. 194].

Відштовхуючись від ідей комунікативної теорії ю. Хабермаса, академічна спільнота почала активно розвивати напрями досліджень, спрямовані на вивчення впливу нових комунікативних технологій і процесів на формування демократичних цінностей і принципів. Доробок ю. Хабермаса істотно вплинув на подолання спрощеного трактування комунікації як акту одиничного спрямованого інформаційного впливу і дозволив осягнути комунікацію як систему соціальної взаємодії, взаємний обмін між різними субєктами, актуалізував наукові пошуки найбільш оптимального технологічного забезпечення участі широких народних мас в управлінні державою.

Історія застосування ікт у правовідносинах сягає 70-х рр. Хх ст. - від появи кабельного телебачення з інтерактивними можливостями, тобто з каналами зворотного звязку з користувачем. Таким чином зявилась можливість дистанційного, мережевого взаємозвязку між користувачем мережею (на той час кабельною) та розповсюджувачем інформації.

Поява технічного вирішення проблеми взаємозвязку та необхідних технічних засобів обєктивації волевиявлення користувача мережею зумовила появу цілої низки досліджень, які із захопленням окреслювали майбутні перспективи використання ікт у політи- ко-правовій сфері. Наприклад, досить відома книга айтла де сола пула (ithiel de sola pool) «технології свободи: свобода слова у добу електроніки», яка була удостоєна у 1984 р. Престижної премії американської асоціації політичних наук. У ній автор вказує на перспективу конвергенції електронних технологічних засобів у сферу демократії й окреслює майбутню tech liberty (технологічну свободу).

Дослідник стверджує, що саме завдяки електронній комунікації буде зруйновано «монополію» друкованих засобів масової інформації, які часто належать можновладцям, а електронні ресурси нададуть можливість висловлюватися будь-кому з різноманітних питань. Айтл де сола пул заспокоював щодо впливів електроніки на свободу висловлювань аргументом того, що навіть за умов друкованих засобів масової інформації залишається величезний простір для свободи, а тим паче в умовах електронної передачі інформації межі свободи будуть ще більш розширеними; вказував на легкість доступу, низьку собівартість електронних засобів комунікації. Навпаки, бюрократичні процедури, монополізація змі та інтелектуального життя викликали у дослідника занепокоєння стосовно долі інститутів демократії, подолання чого він убачав саме в електронних технологіях [10, р. 229].

Ще одним прибічником найширшого використання електронних технологій у площині забезпечення демократії був у той же період ленгдон уіннер (langdon winner), який у своїй роботі 1977 р. «автономна технологія. Техніка поза контролем як тема політичної думки» проникливо застеріг, що техніка вже стала вагомим чинником впливу на політику, цей фактор уже є реальністю, а електронні технології критично важливі для соціального життя [11, с. 19]. При цьому л. Уіннер вважається одним із найбільш послідовних критиків гіпертрофованого впливу технологій на суспільні відносини, вважаючи, що «технологія сама по собі ніколи не робить кращими чи гіршими людей, які її використовують».

Досить резонансним свого часу стало есе професора архітектури майкла бенедикта для збірки «кіберпростір: перші кроки», у якому дослідник порівняв зацікавленість людей можливостями кіберпростору з підсвідомими потягами до образу святого граду і сподобив його до нового єрусалиму та нездійсненних мрій [12].

Поняття кібердемократії набуло значного поширення в академічних колах і тривалий час вживалось (і досі вживається) як синонім електронної демократії. Прихильники концепції кібердемократії вважали, що демократія у сучасному суспільстві зіштовхується із завданням інтеграції маси громадян за допомогою нових методів, що і призводить до утворення «кібердемократії», в рамках якої люди зможуть брати безпосередню участь у політичному процесі. Кібердемократія діє, на їхню думку, на основі невтручання в асоціативні та плюралістичні прояви у рамках політичної системи [13; 14, с. 19]. У підвалинах кібердемократії закладено принципи інтерактивності, різноспрямованості та саморегулювання. Остання ґрунтується на постулаті самоврядування та максимально можливому самовизначенні, тобто праві виступати довільно у своїй приватній сфері через принцип субсидіарності [15]. На наш погляд, ідея кібердемократії не є етапом у формуванні концепції е-демократії, оскільки ці два поняття виникли фактично одночасно, її слід вважати однією із варіацій форми е-демократії, тобто синонімом.

Іншим тотожним поняттям е-демократії та кібердемократії є «цифрова демократія» (або «діджитальна» - digital). Таким поняттям оперує, зокрема, голландський дослідник ян ван дейк та низка інших авторів [16, с. 44]. Дослідник відзначає, що за умови домінування цифрових технологій демократія робить більш відкритим та доступним широкому загалу процес обміну інформацією, підтримує формування спільнот й артикуляцію групових інтересів, а також забезпечує залученість громадянина у політичний процес. На думку яна ван дейка, цифрова форма призводить до ренесансу форм прямої демократії, проводячи аналогію з давньогрецькою агорою [17].

Суміжним також є поняття «відеодемокра- тія», введене в обіг р. Холендлером у його однойменній книзі 1985 р., де вчений стверджує, що новітня електронна відеотехніка, яка створює масову культуру, може відродити істинні принципи демократизації суспільства, надаючи всім громадянам можливість співучасті в ній за посередництвом кабельного телебачення та компютерних відеосистем [18, с. 111].

Фундатор медіалабораторії масачусет- ського технологічного інституту (mits media laboratory) ніколас негропонте (nicholas negroponte), автор бестселеру «цифрове буття» (being digital), у 1997 р. Передрік руйнування національних кордонів завдяки ін- тернету: «у той час, коли політики борються з вантажем історії, у цифровому середовищі виникає нове покоління, вільне від багатьох старих упереджень. Цифрові технології можуть стати природною силою, що гармонізує світ». На його думку, держава буде ставати все більш вузькою і широкою водночас: «вона буде ставати все більш маленькою, щоб бути більш локальною, ... Закони мають ставати все більш усезагальними. Кібернетичний закон має стати всеосяжним законом» [19, с. 202]. Ніколас негропонте у 1995 р. Сформулював концепцію «електронної економіки», його авторство цього поняття достовірно підтверджується. Гіпотетично можливо,, що саме це поняття стало матрицею для лінгвістичного калькування поняття «електронна демократія» у результаті поєднання понять «електронна економіка» та «теледемократія» користувачами мережі.

Керівник анненберзької школи комуніка- тивістики при пенсільванському університеті джордж гербнер у своїй роботі «масові засоби та теорія звязку людей», досліджуючи такий невідємний елемент демократії, як громадська думка, оперував поняттям інформаційної демократії, зазначивши при цьому: «народне самоуправління можливе лише тоді, коли люди, виступаючи як громадяни, колективно створять альтернативну політику ... І приватні системи «пізнання та поглядів» будуть трансформовані в суспільні системи» [20, с. 38].

У цьому огляді наукових підходів, що стали передумовою формування концепції е-де- мократії, ми не можемо не згадати найбільш уславленого і найвідомішого американського футуролога елвіна тоффлера, який у своїй роботі 1980 р. «третя хвиля» передрікав, щодержава-нація, яка була основою індустріального суспільства, перебуває у стадії руйнування і на зміну їй відбувається передача влади зверху вниз - на користь регіонів, транснаціональних обєднань. На думку е. Тоффлера, після хвилі аграрного й індустріального суспільства настала третя хвиля - постінду- стріальне інформаційне суспільство, в якому має домінувати напівпряма демократія (semidirect) як гібрид представницької і прямої, кожна з яких має як недоліки, так і переваги. Напівпряма демократія, на його думку, буде досягнута шляхом залучення широких мас населення до прийняття рішень, що стане можливим шляхом зміни інформаційних потоків, тобто перенесення відповідальності за прийняття рішень (розподіл прийняття рішень) на низовий рівень мас населення. Політичні еліти будуть розширені за рахунок включення до них нових груп населення [21]. Компютерна озброєність, вважав футуролог, створить умови для прямого інформаційного контакту між людьми, що, на його думку, зменшить централізований контроль із боку держави, тим самим зменшиться загроза особистим свободам, відкриється дорога плюралізму.

Е. Тоффлер одним із перших учених у хх ст. Висунув ідею появи нових форм демократії у звязку з розвитком комунікативних технологій. У своїй роботі 1970 р. «футуро- шок» він запропонував нову форму демократії називати «антисипаторною» (anticipatory democracy - буквально: завчасно попереджувальна демократія) [22]. Е. Тоффлер вкладав у це поняття поєднання громадянської участі з майбутньою свідомістю, вважав, що вона виходить за межі традиційних уявлень про партисипаторну демократію, зводив її сутність до того, що владні інституції, приймаючи ті чи інші рішення, мають враховувати думку громадян щодо тих наслідків, які мають настати й видаються громадянам найбільш вірогідними. Дослідник передбачав, що громадяни будуть утворювати ініціативні групи і доводити свої міркування до влади, яка має враховувати рекомендації громадян. Е. Тоффлер вважав таку демократію «напівп- рямою» (semi-direct), оскільки у цих відносинах усе ж присутні представницькі інституції влади. При цьому у технологічному плані е. Тоффлер був прихильником концепції «те- ледемократії».

Інший американський дослідник ф. Кристофер артертон (f. Christopher arterton) опублікував у 1987 р. Книгу «теледемократія. Чи здатні технології захистити демократію» [23], у якій провів дослідження прямої демократії, що опосередкована телекомунікаціями, і підкреслив можливість мобілізації значної кількості громадян через електронні засоби, які здатні гарантувати плюралізм у політиці, а також важливість участі, а не поведінки. Ідеї теледемократії у такій її назві були підтримані тедом беккером і крістою деріл слетон, які у своїй роботі 2000 р. «майбутнє теледемо- кратії» зазначили, що електронні технології здатні повернути громадськість до істинної демократії [24]. Вагомий внесок у розробку концепту «теледемократія» вніс і фундатор

Комунікативістського напряму соціології американський професор амітай етціоні (amitai etzioni), який, дещо змістивши акценти, вважав, що теледемократія здатна бути способом досягнення суспільного блага не стільки телевізійними технологіями, скільки завдяки комунікативним аспектам [25, с. 17]. У деяких джерелах зазначається, що саме а. Етціоні і є автором поняття «теледемократія», оскільки він вважав, що основа майбутнього демократичного суспільства має бути не у руках професійних політиків, а у руках громад.

Проте в середині 1980-х рр. Стало зрозуміло, що кабельні телемережі є технічно тупиковим шляхом розвитку ікт у політичній сфері і технологічно не здатні виконати очікувані від них запити. А тому захоплення ідеями теле- демократії почало спадати. Один із найавторитетніших теоретиків демократії сучасності, який, до речі, ввів у науковий обіг таку ознаку демократії, як «плюралізм», роберт даль у цьому звязку закликав очікувати нового покоління «теледемократичних» технологій [26, с. 14]. І нові технології не забарились, уже за 10 років став бурхливо розвиватись інтернет. Таким чином, у результаті фіаско теледемократії сама ідея не була дискредитована, було змінено лише носій, технологію, а модель суспільних відносин залишилась, почавши втілюватись на новій технологічній базі.

Висновки

Таким чином, дослідження витоків становлення теорії електронної демократії може стати вагомим інструментом опанування цим унікальним з погляду права і політології явищем, що поєднує у собі елементи прямої та репрезентативної форм демократії, що дозволяє формувати сучасні концепції конституційно-правових механізмів реалізації і захисту прав людини та громадянина, зокрема й за допомогою досягнень інформаційно-комунікаційних технологій.

Література

1.Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в україні на 2007-2015 роки : закон україни № 537-у від 09.01.2007 р. // відомості верховної ради україни. - 2007. - № 12. - ст. 102.

2.Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства (женева 2003 - туніс 2005). Підсумкові документи. - к. : мін-во тр-ту та звязку україни ; держ. Департ. З пит. Звязку та інформатизації, 2006.

3.Гребенников в. История и перспективы информационного общества / в. Гребенников. - lap lambert academic publishing, 2014. - 105 c.

4.Recommendations to the european council: europe and the global information society / m. Bangemann and others (24-25 june, 1994, korfu).

5.Diez g. Habermas, the last european: a philosophers mission to save the eu / georg diez // der spiegel. - 2011. - 25.11.

6.Лапаева в.в. политико-правовая концепция ю. Хабермаса (с позиций либертарного правопонимания) / в.в. лапае- ва [електронний ресурс]. - режим доступу : http://www.igpran. Ru/public/publiconsite/lapaeva.polit_prav_konc_xabermasa.pdf.

7.Habermas j. The structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society (thomas burger, trans.) / j. Habermas. - cambridge, ma : mlt press, 1989. - 322 р.

8.Habermas j. The emergence of the public sphere / j. Habermas // the polity reader in cultural theory. - l. : polity, 1994. - 289 p.

9.Денежкин а. «фактичность и значимость» ю. Хабермаса: новые исследования по теории права и демократического правового государства / а. Денежкин // хабермас ю. Демократия. Разум. Нравственность. - с. 194.

10.Pool i. De s. Technologies of freedom / ithiel de sola pool. - cambridge, mass. : harvard university press. 1983. - 366 р.

11.Winner l. Autonomous technology. Technics-out-ofcontrol as a theme in political thought / l. Winner. - cambridge : mit press, 1977. - 333 р.

12.Benedikt м. introduction», cyberspace: first steps / michael benedikt. - cambridge, mass. : mit, 1992. - 122 р.

13.Buckingham s. Structuring discourse for collective interpretation, conference on collective cognition and memory practices / s. Buckingham. - paris, 2000. - [електронний ресурс]. - режим доступу : http://www.limsi.fr/wkg/pcd2000/ textes/fichiers/shum_selvin.pdf.

14.Корбат ф.е. кибер-демократия как развитие информационной политики / ф.е. корбат // известия высших учебных заведений. Поволжский регион. Серия «общественные науки». - 2013. - № 4 (28). - с. 17-29.

15.Гомцян с. Динамика развития принципа субсидиарности в европейском союзе / с. Гомцян // вестник международных организаций. - 2007. - № 6 (14). - с. 11-19.

16.Dijk j. Digital democracy: issues of theory and practice / j. Dijk, k. Hacker. - sage, 2000 - 228 р.

17.Van dijk j. Digital democracy: vision and reality / j. Van dijk. - university of twente, 2013. - [електронний ресурс]. - режим доступу : http://www.utwente.nl/gw/vandijk/research/itv/itv_ plaatje/digital%20democracy-20vision%20and%20reality.pdf.

19.Negroponte n. Being digital knopf / n. Negroponte. - vintage books, 1999 ; томас бэсс, интервью с николасом не- гропонте, «being nicholas» // wired. - 1995. - р. 202.

20.Gerbner g. Mass media and human communication theory / g. Gerbner ; еd. By d. Mcquail // sociology of mass media communicators. - 333 р.

21.Тоффлер э. Третья волна / э. Тоффлер ; пер. На рус. Язык а. Мирер, и. Москвина-тарханова, в. Кулагина-ярцева, л. Бурмистрова, к. Бурмистров, е. Комарова, а. Микиша, е. Руднева, н. Хмелик. - м., 2004. - [електронний ресурс]. - режим доступу : http://gtmarket.ru/laboratory/basis/4821.

22.Toffler a. Future shock / a. Toffler. - n.y, 1970. - 244 р.

23.Arterton f.c. teledemocracy: can technology protect democracy? / f.c. aeterton. - newbury park, ca : sage, 1987. -

266 р.

24.Becker t. The future of teledemocracy / t. Becker, c. Slaton. - greenwood publishing group, 2000. - 230 р.

25.Etzioni a. The spirit of community:rights,

Responsibilities, and the communitarian agenda / a. Etzioni. - new york, 1993. - 222 p.

26.Dahl r.a. democracy and its critics / r.a. dahl. - new haven - london : yale university press, 1989. - 288 p.

27.Grossman l.k. the electronic republic. Reshaping democracy in the information age / l.k. grossman. - n.y : viking,1995. - 188 p.

Даль р. Демократия и ее критики / р. Даль ; пер. С англ. Под ред. М.в. ильина. - м. : росспэн, 2003. - 576 с.

Copyright © 2018 WorldReferat.ru All rights reserved.