Готовые Домашние Задания

Рефераты по теме Краеведение и этнография

Реферат Гетьманщина і розвиток українознавства

Скачать реферат↓ [56.24 KB]



Текст реферата Гетьманщина і розвиток українознавства

Наступний етап розвитку українознавства — це XV– XVIII
століття, коли Україна потрапляє в склад Литовськопольської держави,
потім виборює державну незалежність, але тратить її і стає колонією
російської імперії.
Прикметно, що й на цьому етапі, як і в давньоруський період, одним із
складників українознавства стають праці зарубіжних авторів: істориків,
політиків, воєначальників. До того ж ті праці і кількісно, і —
головне — якісно є явищами високого ґатунку: з одного боку
— тому, що висвітлюють розвиток у повному розумінні української
держави її національновизвольну боротьбу за незалежність, суверенну
внутрішню і зовнішню політику, культуру, освіту; а з іншого боку
— тому, що авторами праць є свідки чи й учасники подій,
професіонали у сферах міжнародного життя (маємо на увазі польських,
французьких, німецьких, англійських, шведських, російських, турецьких,
литовських державців, дипломатів, воєначальників, істориків,
письменників, діячів церкви). На жаль, ми не маємо не те що повної, а
й наближеної до повноти наукової бібліографії, і не лише зарубіжного,
а й вітчизняного українознавства, і причини того закорінені якраз в
умовах української дійсності XIV– XVIII століть.
Маємо на увазі, що спроби Данила Галицького повернути всі частини
Київської Русі в лоно однієї держави не увінчалися успіхом. Спочатку
піднесенню могутності слов'ян противилися монгольські завойовники, а
згодом трагічну долю українців окреслювали ближні сусіди: з середини
XIV століття об'єктом зазіхань польськолитовських магнатів стає
ГалицькеВолинське князівство, а з XV століття турецькі та російські
державці важать і на всю Україну. Як наслідок: до 1370 року майже
всією Волинню заволоділа Литва, Галичиною — Польща, а після
Переяславської Ради (1654) над Україною зависла загроза не тільки
територіальних анексій, державної підлеглості Росії, а й соціальної,
національної неволі, що мала призвести до релігійної, мовної,
духовної, культурної асиміляції та, як підсумок, зникнення України з
міжнародної арени як національнодержавного суверена.
Адекватним долі української нації, держави, культури, релігії
виявляється й українознавство.
Його наймогутнішим документальнонауковим чинником постає, як і в час
Київської Русі, літописна історіографія та історіософія. Літописи
Густинський, Величка, Самовидця, Грабянки — це, до речі, і
красномовне продовження великої традиції, але найголовніше, що на
новому етапі саме літописи стали найбільш оперативною, активно
впливаючою на сучасників, аналітичносинтезуючою риси буття і
свідомості народу формою. Не випадково, що й літературнонаукова
«Історія Русів» на початку XIX століття стала могутнім генератором
української національної самосвідомості.
Іншими важливими факторами розвитку українознавства стають спочатку
твори релігійного, літературного та літературноісторіографічного
змісту (від домініканця Яцека Одровонжа та його послідовників у
Львові, Перемишлі, Самборі, Луцьку, Коломиї,