Готовые Домашние Задания

Рефераты по теме Общественное питание

Реферат Політичне управління та його соціотехніка

Скачать реферат↓ [31.97 KB]



Текст реферата Політичне управління та його соціотехніка

“ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ЙОГО СОЦІОТЕХНІКА”
Навчальна література:
1. Конституція України. – К., 1996.
2.Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів
Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1е
видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002. (С. 411-444 ).
3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За
редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: «Академія»,
2000. (С. 316-326 ).
4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ
МОУ. – К.: КВГІ, 1998. (С. 197-229 ).
5.Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: «Кондор»,
2003.
6.Закон України „Про основи національної безпеки України” /
Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.
Воєнна політика держави та армія
Ш Воєнна політика держави: сутність, структура та функції.
Ш Армія як знаряддя воєнної політики.
Війна – породження політики та її метод для досягнення певної
економічної, соціальної, воєнної та іншої мети. Томуто правомірна теза
про війну як продовження політики іншими, а саме, насильницькими
методами. Політика, що допускає війну або приводить до війни, є
політика війни. Але така політика розкриває тільки верхній,
стратегічний зріз, що характеризує загальне спрямування діяльності
держави. Існує спеціальна галузь, сфера політики, що безпосередньо
займається вирішенням практичних питань підготовки і ведення війни
– воєнна політика. Ще в XIX ст. один з видатних воєнних
теоретиків Генрі Жоміні підкреслював, що під політикою війни
розуміються всі взаємовідносини між дипломатичною діяльністю і війною,
тоді як термін воєнна політика означає тільки військові комбінації
уряду і полководця.
Що таке воєнна політика? Воєнна політика – частина загальної
політики певних соціальних сил і спеціально створених ними інститутів
влади, що спрямована на підготовку і використання (навмисне або
змушене, військове або невійськове) засобів збройного насильства для
досягнення тих або інших класових, національних або загальнолюдських
інтересів, мети; для ведення війни або протидії. На рубежі XVIII-XIX
ст. воєнна політика виділилася у відносно самостійну галузь
діяльності. Спочатку керівництво війною і воєнною справою іменувалося
стратегією (великою стратегією), політичною стратегією, а пізніше
утвердилося сучасне поняття – воєнна політика. Субординацію і
координацію понять вдало визначив німецький воєнний теоретик Адам
Генріх Дітрих Бюлов. Розкриваючи суть воєнної політики як великої
стратегії, він відзначав, що політична стратегія належить до воєнної
тому, що воєнна стратегія є найвища. Вперше розкрив складну діалектику
перетворення воєнної стратегії у воєнну політику один з видатних
воєнних теоретиків Карл Клаузевіц. У праці „Про війну”
відзначав, що стратегія „межує з політикою і державознавством
або, вірніше... сама стає і тим й іншим”. Відомий російський
воєнний теоретик Георгій Леєр визнав необхідним підвести під